У наві неба сонце-свічка - он же!-
осонням догоряє в каганці.
Восково промінь окропляє ці -
пригаслі дні і накипає бронза
пастозно, рудовогняно y гіллі,
земля чадує, пломенить листва,
дерева благовісні в молитвах-
єлейнокровні і смиренносхилі,
сповідні миті осені захристя:
дощі розкаянь... обрій, геть замок...
приходять в гості мудрості думок -
перешептами досвіду і листя,
кадильниць світу змійкою димочок -
такий глибокий серця передзвін:
вітри переосмислень, ріки змін,
солонить долю зрілості щипочок.
Крило торкає тремоло сусалі,
на вівтарі у осені - роки-
куди тікають? - бистрі от які...
і відлітають лелями у далі.
у Вас 
0
Радію,що маю можливість першою коментувати цю надзвичайно образну поетичну перлину! 
