Сонце догорає, плачуть
небеса… Нам безмежну тугу
осінь принесла, Сльози – не
причини, сльози – епілог, Осінь не кохає,
осінь не для двох. Не у тому справа,
що рясні дощі Вкрили мої очі й
жовті спориші, Просто мчить додолу
листя без пуття, Може, то не листя?
Наші почуття?... Тішились, мов діти,
в літні місяці… Догоріли квіти, вже
вони мерці, В цьому ти не винна
і не винен я, Це картата осінь
спалює серця… Холодом осіннім
вбито літній Рай, Що було ще вчора,
ти не забувай, Листя опадає, щастя
замерза, За листком
листочок, за дощем – сльоза. Сонце відгоріло,
вже його нема… Серце замерзає,
скоро вже зима, В цьому ти не винна
і не винен я, Просто пори року –
ребуси життя.
Ти суперечиш самому собі, то осінь кохає чи ні? Ти писав вище, що це вірш антонім, але чому, що штовхнуло до цього кроку, можливо зміна життєвих обставин? Втрата кохання, як у вірші? Вірш і справді легко читається і заслуговує
написано ніби і чітко й зрозуміло, але чогось бракує в цьому вірші...напевно справжнього, сильного натхнення при написанні, а може просто замало відшліфовано... як на мене замало почуттів...не в обіду, але сказав перше враження! Щасти..
дякую Вам, пані Оксано, що вкотре не оминули мого вірша..
Додати коментар:
Для незареєстрованих користувачів є можливість додавати коментарі до основних, що є на сайті. Для активації форми увійдіть, натиснувши на позначку відповідної соцмережі
ОСТАННІ 5 КОМЕНТАРІВ до
ПОЕЗІЇ та ПРОЗИ і до новин
(50 коментарів Ви можете переглянути на
сторінці
"НАШ
ТОП ++")
у Вас 
0
