Вслухаюся в тишу. Та раптом, немов хтось розтяв її - Володар небесних полів, де паслись блискавиці, У висях пронісся в своїй вогняній колісниці, Розбурхавши простір, фарбуючи захід загравою.
В провалля між хмар янгол білий дивився розпачливо, Потоками сліз чи дощу омиваючи грішників. "Чом світло й пітьма так безладно в людей перемішані?" - Роздумував янгол й вимолював в Бога пробачення.
Невдячними є за добро і шанують, лиш втративши - Любов і довіру, життя і безцінні всі цінності. Тривожився янгол: " Коли вже єство людське зміниться?", Вдивлявся у світ, але той був подібним на згарище.
Незрячими бродим наосліп, глухими до Істини, Що проситься в вікна і двері душі запропащої, Хрести, що несем, нам здаються щомиті все важчими, Вогнями зневір і облуди випалюєм пристані
Душі, що вдивляється в небо в надії - розвидниться, Та небо, здається, все дужче палає загравами... Допоки людина дорогами йтиме кривавими - З небес буде чутно єдине - як янголи схлипують!
|