Ти – наче небо наді мною, Зоря в бездонних небесах, Іду світами за Тобою, Долаю вперто долі шлях. Ти – джерело мого завзяття, Моє натхнення, сенс життя, Дарунок долі і прокляття, Великий гріх і каяття. Ти – моє щастя, моє горе, Мій храм небесний на землі, Цей світ для нас – неначе море, А ми у ньому – кораблі. З’єдналось долі дві в єдину, Дороги дві в одну злились. Моя кохана половино, До мене з вічності озвись!...
хай експромт... в принципі, я ніколи тижнями над жодним віршем не висиджую... пишу "за раз"... тому, мабуть усе в мене -- експромти... дякую, завжди Вам рада...
ти про тривкість двох поєднаних доль, а я, Наталю, якраз про невідповідальність, ненадійність -- як там кажуть, є "друзі", які поруч, поки сонце світить, а сонечко сховається, і "друзі" зникнуть... це -- гірка моя іронія, минулорічна... дякую за візит і коментар, як завжди цікавий і вишуканий...
А мені ,після прочитання ,спав на думку мій (також давній тож пам"ятаю не весь) там є такі слова: "Я летітиму пташкою, Я повзтиму мурашкою Там де ти,там де ти... --------------------- Завжди серце і пам"ятю буду там де є ти." Гарний вірш (як завжди вмієте здивувати своєю неповторністю)
це добре, що не спало... отже, у Вас був шанс почути, що я про дуже ненадійного обраного пишу -- він, як сонце, яке зникає, як тільки з"явиться на видноколі яка хмара, тане, як роса, як спека починається, і ще й не настали холоди -- а він уже, почистив крила і гайнув у ирій... сам... цей вірш -- гірка іронія...
дякую, пане InhearT... "не без іронічного закінчення" тут і справді кожен фрагмент... те і малося на увазі... гіркого іронічного і самоіронічного... кумир без позолоти...
дякую Вам радісно! Ви -- почули, про що я... бо тут зовсім не зізнання у приналежності... чомусь ця спокійна констатація зрадливості постійної, невідповідальності, боягузства навіть дрібного такого ліричного героя, сприймається, як ніби освідчення у коханні... на жаль... це -- розуміння порожнечі зрадливої поруч... уже прийнятого розчарування... справді, поза "моквою" і тяжкими зітханнями: є так як є... усвідомлено... пережито мовчки... і -- висновок: поруч -- зрадлива порожнеча... це, як на мене, навіть трагічніше, чим "моква" і дорікання... ще раз хочу подякувати Вам, пані maja, за Вашу проникливу здібність побачити "за зовнішністю, за формою"...
Так в житті буває:ніби все і водночас-нічого...Непостійність така,порушена рівновага....Глибоко і тонко,як завжди.
Додати коментар:
Для незареєстрованих користувачів є можливість додавати коментарі до основних, що є на сайті. Для активації форми увійдіть, натиснувши на позначку відповідної соцмережі
ОСТАННІ 5 КОМЕНТАРІВ до
ПОЕЗІЇ та ПРОЗИ і до новин
(50 коментарів Ви можете переглянути на
сторінці
"НАШ
ТОП ++")
у Вас 
0
дякую, завжди Вам рада... 
але вірш Ваш дуже сподобався 
