І ДЕНЬ НАРЕШТІ ОБ'ЄДНАЄ

Блакитне небо неозоре,

В нім яструб у височині,

А з глибини криниці зорі,

У вічі дивляться мені.

Вода холодна, смаковита –

П’ю – і жаги не вгамувать.

Серед розпеченого літа

Вона єдина благодать.

Напарник коси відбиває –

В кругленьких скельцях окуляр,

Коли він голову схиляє,

Вони виблускують, мов жар.

Нам завтра йти до косовиці,

Минати в темряві село,

Чекаючи, як заясніться

Над нами неба темне тло,

Як раптом птаство заспіває,

Що з першим променєм стає,

Як день нарешті об’єднає

Весь світ, що нам Господь дає

Серпень 2012