Блакитне небо
неозоре,
В нім яструб у
височині,
А з глибини
криниці зорі,
У вічі дивляться
мені.
Вода холодна,
смаковита –
П’ю – і жаги не вгамувать.
Серед розпеченого
літа
Вона єдина
благодать.
Напарник коси
відбиває –
В кругленьких
скельцях окуляр,
Коли він голову
схиляє,
Вони виблускують,
мов жар.
Нам завтра йти до
косовиці,
Минати в темряві
село,
Чекаючи, як
заясніться
Над нами неба
темне тло,
Як раптом птаство
заспіває,
Що з першим
променєм стає,
Як день нарешті
об’єднає
Весь світ, що нам
Господь дає
Серпень 2012
|