Вицюркало
літо цвіркунами, До
краплини вицюркало. Вже Насуває
осінь, як цунамі, І
ніхто цей рай не вбереже Від
ночей нудних і днів марудних... Утекти
б світ зá очі мерщій! Та
чекають села, мов підсудні, Нищівного
вироку дощів.
Я гадаю - осінь тут не винна, Що марудить світом люд земний. Чи втекти від себе ми повинні? Чи провина неба, що хмарини Його роблять сірим і сумним?!... Не підсудні - вирок вже у силі, Набирає обертів злий рок, Що не день - цунамі десь накрило, Що не ніч - пітьма здіймає крила... Людство не затямило урок, Що його життя підносить всоте, І чи стій, чи хутко утікай - Не встигаєм втрат складати в соти, Світло душ втопили в тьму болотну, Світ довкруж - вируючий вулкан... Так, насправді рай і пекло поруч, І одне, і друге - справа рук Й душ людських, що нелюбов'ю хворі, Шлях забули в небо неозоре, І за це приречені до мук...
Ти гадаєш досі - осінь винна, Що тепло все вицюркало вже? Та повір, між хмар є небо синє, Десь в безликім натовпі - Людина, Що шматочок Раю збереже!
Для незареєстрованих користувачів є можливість додавати коментарі до основних, що є на сайті. Для активації форми увійдіть, натиснувши на позначку відповідної соцмережі
ОСТАННІ 5 КОМЕНТАРІВ до
ПОЕЗІЇ та ПРОЗИ і до новин
(50 коментарів Ви можете переглянути на
сторінці
"НАШ
ТОП ++")
у Вас 
0
Мелодійна осіння меланхолія. 
