ЖИТТЯ СОБАЧЕ

Гей, Сірко!.. Самі що ребра…

А наскільки вже занедбан!..

Позабув і їжі смак -

Замість гав – тоненьке тявк.

А який то був собака!

І не скажеш, що дворняга –

Височений, наче дог,

І у бійці вартий двох…

Економіка ринкова

Прищепила хвіст Сіркові.

Бо як стали бідувать,

Припинили й годувать.

- Нащо двір охороняти,

Як все винесене з хати?

- Геть! - І чоботом під бік:

- Краще б ти кудись забіг!..

І Сірко подавсь із двору

У широкий світ суворий,

Особливо для дворняг,

Що були на ланцюгах.

Красти його не навчали,

Віднімати не привчали.

Знай одне – охороняй!

А чужий – відразу – лай!

А на ринку інша справа –

Вдарять зліва – вкусять зправа,

А Сірко неповерткий –

Уродився вже такий!..

Ось лежить він під парканом,

Весь подертий, весь у ранах.

- Краще б вмерти – дума пес,

Бо терпець урвавсь увесь!

Раптом хтось торкнувся ньОго,

Підхопивсь Сірко на ноги…

Перед ним стоїть Бровко:

-- Здрастуй, друже мій Сірко!

Як ти схуд – впізнати важко!..

- Ох, Бровко! Мені так тяжко!

Стільки ран і стільки бід ,

Що немилий вже і світ!

День і ніч лежу голодний…

- Тю, дурний, та ти ж свободний!

Тут крутнись, і там крутнись!

Ось і буде, що погризть.

Ось на мене подивися –

Хутро ніжне, аж лосниться.

Від хазяїна утік…

Нащо гаять в рабстві вік,

Ще й ланцюг важкий тягати,

Та  всю ніч охороняти

Той чужий немилий дім

Із хазяїном дурним.

Від обов’язків я вільний,

Діловий, жорстокий, сильний.

Як образа, не знесу,

Горло враз перегризу!

Економіка ринкова,

То життя мого основа –

Там купив, а тут продав,

А не бачать, так і вкрав!

Прибивайсь до мене, друже,

І відразу станеш дужий!

Я ж не хтось, я вже атАман,

Бо і розум є і тяма.

І порядок наведу

І до бою поведу.

Знай, друзяко, нашу зграю

Кличуть всі собачим раєм.

Вмієм красти, грабувать,

Попуск людству не давать.

…От живе Сірко у зграї –

Долі кращої немає.

Усьому навчив Бровко –

Вправний пес тепер Сірко.

Нищать птаство і отари,

Стали всім вовкам до пари.

Та навіщо їм вовки,

Як самі круті ділки.

В схронах безліч є припасів –

А, як схочуть їсти ласо,

То женуть із хат людей

І пирують цілий день.

Є у них знайомі різні –

Вовкодави, злі і грізні,

Є балоночки малі,

Чепурненькі та дурні.

Радо йдуть до них артисти –

Співаки і танцюристи,

І банкіри навіть йдуть,

Щедрі грошики дають.

Бо крута бровкова зграя,

Перепони їй немає.

Так жили б і цілий вік,

Та чекала кара їх.

Люди дружньо згуртувались,

Цілий тиждень домовлялись.

Як понищити отих,

Псів зухвалих і крутих,

Як знайти на них управу,

…Та й вчинили враз облаву

Оточили колом їх,

Та й всадили в клітки всіх.

Ось Бровко з Сірком у клітці –

Не втекти не відкупиться.

У фургоні їх везуть

Ой! Тяжка ж ти хресна путь!

Що чекає: миловарня,

Чи дослідницька лікарня?

Басом гавкає Бровко,

Вторить тенором Сірко.

- Ой! Коли б не їв багато,

То б і вислизнув  за грати…

Ребра, ребришки мої!

Золоті були ті дні!

Хай голодний, хай холодний,

Та який же був свободний!

Тут же клітка, тут тюрма –

З неї виходу нема.

Довго вив Сірко, втомився,

То й заснув, мов провалився.

А піднявсь – нема Бровка –

Сам пішов, не взяв Сірка.

Приховав чималі гроші,

Підкупив нічну сторожу.

Та відкрила – він і втік,

Мов той привід в хащах зник.

Залишивсь Сірко самотній,

День і ніч лежить в скорботі…

Та даремно сумував –

В миловарню не попав.

Впав до  ока чоловіку

За дожачий зріст великий.

Той у двір його привів,

На міцний ланцюг всадив.

- Будеш двір охороняти,

А я буду годувати…

Як чужий, відразу ж лай!..

І настав Сіркові рай…

1993