ДИПТИХ

               * * *

Ще  зранку листя сиротіло,

А  вже під  вечір  перший  сніг,

Потроху танучи,  несміло

На  прохолодну землю ліг.

Чи  осінь  саваном біліла,

Чи,  може,  то зима прийшла...

А  так морозів  не  хотілось -

У  літо  прагнула душа.

Усе  повторилося  вранці

Із  точністю до  не  треба:

І знов, розчепіривши пальці,

Дерева тягнулись до неба.

А те  збайдужілим снігом

На  землю  спускалось кволо,

Самому собі на  втіху

Білило усе довкола.

Знов  осінь  зимі на  милість

Здалася  і в безнадії

Вповзала у холод  і  сирість

Зимової  анемії.