Стоїть тополя посеред поля, Сирітська в неї, нещасна доля… Колись зростала, як зірка ясна, В красі дівочій була прекрасна. Любові й пари вже заждалася, Словам ласкавим та й піддалася. Любити клявся до смерті вічно, Та й посміявся з неї цинічно. Покинув дівку, пішов світами, Ганьбою стала для батька й мами… Плітки ворожі зла наробили, Свою дитину рідні убили. Зложили кару темної ночі, В широкім полі закрили очі. Гірка година та Божа воля, Зійшла з могили ніжна тополя. Зігріта сонцем, змита дощами, Зросла тополя під небесами… Висока станом, листом буйная, Як тАя дівчина, чорнобривая. Нещасній вітер судомить віти, Не знає бідна, куди подітись. Одна – одненька посеред поля, Безмовно плаче дівоча доля…
Дякую,п.Ірино, за коментар і оцінку. Цей вірш збудив мене серед ночі і заставив писати. Записавши частину, я подумала, що завтра допишу, але ні, він знову народжувався у голові і заставляв вставати, і так до кінця. Спочатку я не хотіла його виставляти тому, що, як кажуть, дуже заїжджена тема, але потім подумала, а може він комусь знадобиться, адже нічого не буває просто так.
Як часто доля дівчини порівнюється алегорично з тополею і не дарма, бо чутливе серце поета бачить паралелі і дотичні грані. гарно і сумно, п. Катю. Хай усе буде гаразд.
Для незареєстрованих користувачів є можливість додавати коментарі до основних, що є на сайті. Для активації форми увійдіть, натиснувши на позначку відповідної соцмережі
ОСТАННІ 5 КОМЕНТАРІВ до
ПОЕЗІЇ та ПРОЗИ і до новин
(50 коментарів Ви можете переглянути на
сторінці
"НАШ
ТОП ++")
у Вас 
0
