Як приходили вісточки від Андрія, то це була єдина розрада для Софії. Єдина втіха поза безкінечними турботами у чужій хаті, в котрій не знаходила собі місця, неволилася. Аби день до вечора скоротати, хапалася за будь-яку роботу. Душ у хаті було немало: батько, матір, бабуся немічна напівсліпа, двійко дівчат, старшій було дванадцять, а молодшій вісім, і ще Софія з немовлям. Дитя було прикре, плаксиве. Свекруха Софії кривди не чинила, але й прихильности не виявляла. Невдоволено обзивалася на ті плачі, але забавити внука не квапилася. А Софія марніла собі тихо від туги та недоспаних довгих зимових ночей, падаючи з сили поволі. Якось уранці, після ночі без сну, випросилася у свекрухи батьків провідати. Добре закутала дитину у теплу перинку і вийшла на мороз. Гостре повітря перехоплювало подих, густа пара клубками вигулькувала з рота, а сніг радо рипів під ногами, як бігла навпростець стежками попід старими вербами, вбраними в густу поволоку інею, через глибокі замети до батьківської хати. Минала ту зимову казку, зачудованно роззираючись, і чомусь відчувала себе птахою - де й втома ділася… А як ступила на рідне подвір'я – серце мало не стало від хвилювання. «Боже ж мій любий! Яке тут все миле та дороге. Яке рідне…» - Слава Йсусу Христу! – Привіталася з порога. - Слава навіки Богу святому, Софієчко! – обізвалася сестричка Ганнуся і кинулася до сповитка, що ховав у собі її племінничка. – Як я скучила за тобою! Підбігли й молодші діти і, мало не задушивши Софію в обіймах, кинулися захоплено товктися над малим Назарком. - Слава навіки Богу! – Обізвався батько. - А де мама? – Спиталася Софія. - Пішла до вуйни, щось їй від неї спотребилося… - Йой, який файнесенький! Тату, а подивіться лишень на него, подивіться!– заверещала захоплено сестричка. – Він не спит, тату! Він очками на мене кліпає! Батько осміхнувся на ті зойки собі у вуса, і гримнув незлобиво на молодшу доньку: - Не йойкай над дитиною, Ганю. Поплюй і скажи «нівроку», бо ще спати вночи не схоче, плакати буде... Дитя мовчки сопіло носиком і уважно зиркало на всіх карими оченятами. Іван обернувся до Софії, що стояла коло порогу з величезними, повними сліз очима. - Та чого-с стала в дверях? Ходи ближче… - Тату, - мовила стиха, - візьміть мене додому поки Андрій з війська не прийде… Запала мовчанка. Іван, обмірковував почуте, і видно було, що в душі його йде боротьба. По очах було видко, що шкода йому своєї дитини, але уголос промовив інше: - Тепер там твій дім, Софіє… Терпи, небого, така твоя доля. Ти хотіла сего, не я. - Тату, лиш доки не прийде… Старша Ганнуся, обернувшись до них від немовляти, густо закліпала, відчувши напругу, що повисла в хаті після цих слів. Іван мовчав. А Софія, вловивши в батьковому погляді жаль, що боровся з мовчазною незгодою, ще якусь мить постояла, а тоді згребла дитину у оберемок і вибігла з хати не попрощавшись…
А навесні, як добре потепліло, перебралася Софія з дитиною до Андрієвої тітки, старшої маминої сестри, що була удовицею бездітною. Жінка була добра, побалакавши з сестрою, запевнила, що так буде краще для усіх. - І тобі буде добре, Олено, і мені не зле. Ти, дєкувати Богу, діточками не обділена. А я буду поміч мати в хаті і рóзривку. І молодичка не буде неволитися – в мене просторо, хоть бери гуляй по хаті. - Гадаєш, Марисю? - А певно, що так! Будеш видіти, що так ліпше буде. - Йой, Боже, Боже… Я де знаю… - А я ти кажу! - Та най буде… Аби лиш люди по селі не шемрали, що я невістку з хати вигнала! Бо ти не знаєш, який то є нарід? - Не бійся. Я всім буду казати, що дуже-м тебе про се просила. Бо таки прошу, Олено. А, як прийде Андрій з війська, то най молоді думают, де і як їм жити...
Зворушила сцена зустрічі з батьком...Як часто батьки замість того,щоб підтримати,розрадити свою дитину,відвертаються від неї через власні гордість і принциповість...
Для незареєстрованих користувачів є можливість додавати коментарі до основних, що є на сайті. Для активації форми увійдіть, натиснувши на позначку відповідної соцмережі
ОСТАННІ 5 КОМЕНТАРІВ до
ПОЕЗІЇ та ПРОЗИ і до новин
(50 коментарів Ви можете переглянути на
сторінці
"НАШ
ТОП ++")
kraynyuk46:Так, зло і підлість трапляються серед людей. Але, на мою думку добрих, чуйних людей більшість. Вони підтримають і допоможуть. Треба вірити в к
у Вас 
0
Зворушила сцена зустрічі з батьком...Як часто батьки замість того,щоб підтримати,розрадити свою дитину,відвертаються від неї через власні гордість і принциповість... 
