вода
прийшла у двір до мене –
з такої глибини:
де архіглини –
віки й віки!
архіпіски…
у підсвідомості
антропогену
геологічні досі бачить сни…
з таких глибин – і в хаті
вода свята!
як символ Благодаті:
Життя і Чистота…
не обминула ти
двора мого,
моєї хати,
Жива Вода –
ніби Пречиста
Божа Мати…
правічно молода
…тепер же я – володарка
часткова
доісторично-
кайнозойського струмка…
у пору голоцену
з нього пила
прадавня шаблезуба кіш-ка –
проворна і витка,
картато-мідно-золота
(чия проекція
сягнула в наші дні:
її
пластичні лінії
я вгадую у плавній течії
дороги лісової
і в масті мого –
мідно-золотого
домашньо-незалежного кота…)
…тепер,
діждавшись темноти
до мене в двір
заходять натовпом попити
із
ДО-палеолІту,
ще не польовані
людськими зграями –
могутні мамон-ти…
проз
плетиво сучасних верховіть,
вони
поглянуть похапцем на зорі…
і скотиться,
впаде в струмок
чия важка сльоза!
тому вода моя –
ровесниця алма-за –
така
незатуманено-прозора,
як погляд
із глибин тисячоліть…
…
протягом голоцену
льодовики тали
і знов наступали:
інші струмки оживали,
і
умовкали…
у глибині
підтало-
зальодованих днів
струмок мій
стиха бринів
і, врешті,
із плейстоцену
в антропоген
прибринів…
…пахне вода моя
рідкісно-небувало:
архільодом!
напровесні талим…
диво!
поселилося в хаті зі мною:
пахне одежа,
постеля,
я…
кава ранкова моя –
весною!
першими числами березня…
після-
льодовиковою
епохально-геологічно-земною!
весною…
| 
у Вас 
1
