Скажи язичку, любий друже, Чому слова твої палкі Бувають, ніжні і не дуже, Якщо і зовсім не гіркі? Палкі? Гіркі? Цікаво знати? Не теє слід мене питати! Адже про велич ніжних слів Тобі багато б розповів Сьогодні я, однак спитай: Чому, коли безмежний край, Коли така багата мова У двох людей забракне слова Сказати вибач, зачекай!!! Відповідай! Не знаю я, однак буває І дійсно мова пропадає. Здавалось б мова є й немає мови І слово є й немає слова Й людина є, немов немає Скажи, чому то так буває? А це уже питання інше Й відповісти не поспішай На нього ти, та тільки знай, Що горе не в гірких словах, А в безголосому мовчанні, Неначе морок на світанні Прокинеться панічний страх. Бо ж горе не в гірких словах! Було би тільки що сказати, Коли ж захочеться мовчати, Згадай, у тебе була мова, Й слово було, й немає слова, Й людина є, немов немає Горе, коли ось так буває!!!
Хоч трохи і збився, читаючи твір, та головне, те, що тема актуальна. Наш світ усе більше й більше схожий на вовчий, де ніхто не вибачається за заподіяне лихо, прикрощі. Слушне Ви поставили питання: "Здавалось б мова є й немає мови І слово є й немає слова Й людина є, немов немає Скажи, чому то так буває?".
Дякую. Я не очікувала таких коментарів. Якщо мої вірші допоможуть кому-небуть зрозуміти себе чи порозумітися це буде найвищий бал. А я, мабуть, не триматиму свої твори в старому зошиті, а публікуватиму їх, і нехай вони Вам приносять радість.
Ні, пане Любомир. В цьому вірші говориться не про це. Мова йшла про те, що в житті бувають моменти коли люди говорять приємні речі одне одному, а бувають моменти, коли сваряться, і говорять колючі слова. Та навіть тоді можна вибачитись і отримати можливість вибачити. Та куди гірше, коли Вам більше немає що сказати людині. І це не тому, що Ви втратили дар мови, а тому, що людина Вам просто чужа. І її біль - це лише її біль, її честь - це лише її честь, а її сльози - це лише її сльози і Вас воно не болить. Ви не знайшли доброго слова, щоб підтримати друга в важку хвилину, не сказали вчасно вибач коханій і втратили її . Ви відчуваєте порожнечу всередині і запитуєте себе, а чому воно все так?
-Скажи язичку, любий друже, Чому слова твої палкі Бувають, ніжні і не дуже, Якщо і зовсім не гіркі? -Палкі? Гіркі? Цікаво знати? Не теє слід мене питати! Адже про велич ніжних слів Тобі багато б розповів Сьогодні я, однак спитай: "Чому, коли безмежний край, Коли така багата мова У двох людей забракне слова" Сказати "вибач", "зачекай"!!! Відповідай! -Не знаю я, однак буває І дійсно мова пропадає. Здавалось б, мова є й немає мови І слово є й немає слова Й людина є, немов,- немає Скажи, чому oтe буває? -А це уже питання інше Й відповісти не поспішай На нього ти, та тільки знай, Що горе не в гірких словах, А в безголосому мовчанні, Неначе морок на світанні Прокинеться панічний страх. Бо ж горе не в гірких словах! Було би тільки що сказати, Коли ж захочеться мовчати, Згадай, у тебе була мова, Й слово було, й немає слова, Й людина є, немов немає Горе, коли ось так буває!!!
дaлi чeснo кaжyчи,я нe зрoзyмiв xтo i щo питaє i кoгo?
Для незареєстрованих користувачів є можливість додавати коментарі до основних, що є на сайті. Для активації форми увійдіть, натиснувши на позначку відповідної соцмережі
ОСТАННІ 5 КОМЕНТАРІВ до
ПОЕЗІЇ та ПРОЗИ і до новин
(50 коментарів Ви можете переглянути на
сторінці
"НАШ
ТОП ++")
Asedo1949: Пане Іване, час і нині то повзе, то біжить, то летить, як і ця бувальщина, яка вже давно вилетіла за межі Чумацького Шляху, бо як не дивно, час має властивість змінюватись
Asedo1949: Дуже важкі рядки. Серце огортає туга за таких ось героїв. А скільки їх вже лежить в нашій змученій горем, але нескореній землі, та водночас велика гордість розпирає груди
leskiv: Дякую за вірш, надзвичайно боляче читати, але це - війна. Я ніколи не думала, що в Росії виросло таке жорстоке покоління нелюдей. Та й наші ровесники там задурені рашистською пропагандою настільки, що
та
у Вас 
0
