Нарешті я навчилася мовчати, без соромливості брехати, на самоті до себе говорити, та менше на людей бурчати.
Та знехотя ,в житті, закрию очі (так зможу біль не помічати) і сльози заховаю всі жіночі в подушку, щоб не жалкувати.
Про сковані слова ,які на серці, лягли всю доленьку терпіти, і може їх, все ж пощастить, у збірці, в рядках віршованих зустріти.
|