Тиха літня ніч...туман понад рікою, Усюди ані звуку, ані шуму, та немає лиш спокою, В вязниці темній вбивця сірий, Який в житті утратив правду й віру, Який разом із жертвами німими Відправив у світ тіней сни свої заними. І проклятий на віки, і послав йому Бог кару, І не поможуть слозів ріки щоб позбутися кошмару. І лише сонце з обрію заходить, До вбивці в камеру дитя приходить. Маленький хлопчик, голова в нього покрита, Неначе білою хустиною, коліна й руки збиті, Весь одяг в крові, плач несамовитий У супроводі разом з ним... він нізащо убитий. І кожна ніч, то для убивці гірше смерті, Він вже готовий був сто раз померти, Він вже в петлю нераз залазив та даремно, Той хлопець забирав з петлі його життя нікчемне. І так десятки років в камері плили рікою... Готовий вже убивця стрітися з старою із косою.. Та лиш до шиї піднесе він скла кусок, У той же час ніби невидимий місток Між ним і світом тіней появИться, Заставить передумити і зупиниться.... Той хлопчик посланий до вбивці не від Бога, І не Диявол вказує йому свою дорогу... Приречений літати десь між небом і землею, Він не поживши навіть трохи, не зустрінеться уже з сімєю.. Він вже ніколи не обніме матір свою, В обіймах він у мороці, у смерті він німої.
Приречений убивця кожну нічку, Передивлятись ті страшні картини мук, То наче як сліпому нитку всунути у голки вічко, Так нереально згадувати як ножа він взяв до рук. Пекельні муки на землі, продовжуються сотні років, Уже нема ні сили ні ганьби , просити Бога і усіх пророків, Аби той хлопець вбитий серед ночі, Забув дорогу в камеру, і дав закрити очі Хоча б намить убивці свому... Але приходить він із мороку німого... Приходити він буде аж до смерті... Приречені убивці жити поряд з смертю... вмерти...
Ось нова ніч...і сонце вже заходить, Убивця чує як у темряві вже зло десь ходить, І підбирається до нього, йому немає меж і перепон, Воно проходить через стіни, грати, І серце вбитого і вбивці бється в унісон. -Прости , кричав убивця, - вбий мене і забери з собою.. Я вже готовий, я вже так не можу, і плачу я ночами разом із тобою.. Але у відповідь ні звуку... лише над ранок на землі, Побачить вбивця на підлозі руку, Яка відбилась вже й у серці назавжди. Відбиток той, то гірше смерті, Бо памятає вбивця як тоді, Просила ще дитина жити а не вмерти, І залишила слід руки убивці на щоці.
У іншій камері сидів маньяк насильник... Він памятав всіх жертв по іменах, І через це у нього тушшю вибиті уміло, Ці імена у вбивці на ногах. Він памятає ті часи, коли він жертву вибирав щоночі, Він памятає крики всі і сльози ті дівочі, Він памятає як безжалісно вбивав і тіло рвав. Але одної ночі в тіні силует він упізнав. Дівча років пятнадцять перед ним стояло, І сльози із очей рікою потекли, Дівча кричало і воно всю ніч ридало, А зранку вбивцю вбитого знайшли.
У дальному куті, куди світ сонця не доходить, Куди прожекторів і ламп проміння не дійде, Старий увязнений спочинок свій знаходить, Він на прогулянки не ходить і нікуди вже не йде. Лиш час від часу чути звук мелодій, То жалібно звучить на скрипочці струна, То вязень грає кожен день і грав навіть сьогодні, Ця скрипочка подружка вязнева одна. З ним не спілкується ніхто ніколи, Його ніхто незнає і лиш хтось десь чув, Що він сидить в тюрмі уже відколи, ЇЇ тут збудували, що у ній він завжди був. І серед ночі інколи пливе струни відлуння, У дальні зали, де сидять убивці і катИ, Мелодія така сумна і мертва плине, У голови отих, яким спокою вже ніколи незнайти.
А іншого привели у вязницю лиш сьогодні, І він сидить сміється, бідолаха і незнає, Яка чекає тут його безодня, Що він усіх тих жервт ще сотні раз згадає. Він ще незнає, як безсонними ночами, Приходять ті. яких вживих уже нема, Він ще незнає як тут довго плине вечір, І як повільно тане літо і зима.
Усюди тихо, і ніхто не плаче, Ніхто не просить каяння не лиє сліз, Повільно поплила мелодія, яку ніхто не бачить.. А перший вбивця у петлю знову поліз. Маньяк придушить в собі страх і згадки, А молодий той вязень зрозуміє що кінець, Він не побачить внуків, і дітей своїх ніколи.. Він не зітре сльозу, коли дочка піде вже під вінець....
Усюди тихо, і напевне найшумніший тільки місяць, Який криваво відбивається від плит, У кожного своє минуле і своє прокляття... І в кожного тут свій кошмар у голові ночами спить.
ПАНЕ СТЕПАНЕ, ВАШ ВІРШ- ВІН І НЕ ВІРШ ЗОВСІМ, А ЧИЄСЬ ЖИТТЯ І НЕ ОДНЕ. ЯК ТОЧНО ВАМ ВДАЛОСЯ ПЕРЕДАТИ ЖИТТЯ І ПОЧУТТЯ ТИХ В"ЯЗНІВ. ....І ПОКАЯННЯ. АЛЕ ШКОДА ТІЛЬКИ,ЩО ПОКАЯННЯ ПРИХОДИТЬ НАДТО ПІЗНО. НАТХНЕННЯ ВАМ!!!
Вітаю Вас на нашому сайті! Прочитала вірш і жахнулася... Звідки у такої молодої людини такі думки, а головне навіщо? Я розумію, що життя - не суцільна поезія, що є його важка проза, але ж Вам всього двадцять і такі чорні думи обсіли Вашу голову, адже писати про таке наосліп не виходить... треба або побачити, або пережити. Не знаю хто оцінив Вашу роботу, не сказавши ні слова, нажаль, я цього зробити не можу. Успіху!
Додати коментар:
Для незареєстрованих користувачів є можливість додавати коментарі до основних, що є на сайті. Для активації форми увійдіть, натиснувши на позначку відповідної соцмережі
ОСТАННІ 5 КОМЕНТАРІВ до
ПОЕЗІЇ та ПРОЗИ і до новин
(50 коментарів Ви можете переглянути на
сторінці
"НАШ
ТОП ++")
у Вас 
0
НАТХНЕННЯ ВАМ!!!
