Ми - геніальні люди - У кращих традиціях Всесвіту, Тікаєм від себе і прагнем зрадливої вічності. Безодні очей,і думки позникали безвісти. Ми геніальні люди.Пародії "більшості".
Корткі симфонії вибачень і зізнань, Безсмертні тривоги вироків і ілюзій. У голові сотні тисяч повстань. У голові сотні тисяч контузій.
Позачергові докази для душі, Незрозумілої,начебто,непростої. Один момент - і малюй,пиши. Один момент - тисячІ історій.
Беззастережна віра в чуже життя, Зіниці сірі - розплескані океани. Для нас - це доля ,комусь -сміття, "Для нас це доля" - шепочуть рани.
Бездумно хворі дивним своїм життям, Космічно зв"язані з іншими атмосферами. Наші тіла - це притулочки для безтям. Наші тіла- це маленькі будинки з химерами.
Лірично-ніжні,і гострі,мов лезо ножа, Ще не розказані і,начебто,неохочі, Творять не руки - творить наша душа. Творять не руки - творять відкриті очі.
Люди стороняться : "Важко таких кохати" Холодні,мов лід,а світимо -як софіти. Ми навіжені - не вміємо ми брехати. Не навіжені - нас просто треба зігріти.
Я вражена! У Вас особливе сприйняття і цікава віддача(якщо можна так назвати). Але зараз це вірш. Зробіть з нього поезію - дайте думці вільно плисти, не спіткаючись та не перечіплюючись за кожний лишній склад, адже вірш у Вас римований...
Дуже гарно! Хоч і не всюди витримано амфібахій. Не згоден,що "зіниці сірі", "не вміємо ми брехати" - може Ви не вмієте? тікаєм-о, прагнем-о! Вперед! Бажаю натхнення!
вірш Ваш, пані Ростиславо, серйозний і глибокий... переживаєте те, про що пишете - знаєте! щоб відчути, осмислити і написати так, треба однозначно бути "Космічно зв"язаною з іншими атмосферами..." прочитала з інтересом і задоволенням, бо тут - думка і відчуття живі...
Короткі симфонії вибачень і зізнань, Безсмертні тривоги вироків і ілюзій. У голові сотні тисяч повстань. У голові сотні тисяч контузій.
а ще:
Бездумно хворі дивним своїм життям, Космічно зв"язані з іншими атмосферами. Наші тіла - це притулочки для безтям. Наші тіла- це маленькі будинки з химерами.
і фінал:
Люди стороняться : "Важко таких кохати" Холодні,мов лід,а світимо -як софіти. Ми навіжені - не вміємо ми брехати. Не навіжені - нас просто треба зігріти.
...Люди стороняться : "Важко таких кохати" -- це правда, і вцьому, мабуть, наша драма.... бачимо те, що зазвичай приховується... може тому?... і брехати справді не вміємо, прикидатися. мімікрувати... хамелеонувати... у тому світі, звідки ми приходимо, такі речі відсутні принципово... першопочатково...
Додати коментар:
Для незареєстрованих користувачів є можливість додавати коментарі до основних, що є на сайті. Для активації форми увійдіть, натиснувши на позначку відповідної соцмережі
ОСТАННІ 5 КОМЕНТАРІВ до
ПОЕЗІЇ та ПРОЗИ і до новин
(50 коментарів Ви можете переглянути на
сторінці
"НАШ
ТОП ++")
у Вас 
0
