Надія зибкою гойдається
Під вітерця тихенький спів
І знов до мене повертається
Тепло колишніх почуттів.
В них стільки любощів і радощів,
Минулий сум, новітній щем,
Схиляюсь над холодним згарищем
Залитим проливним дощем.
Навіщо по ночах тинятися?
Щасливих літ не повернуть.
Вже час додому повертатися
І на світанні все ж заснуть.
Даремно у пітьму вдивляюся
Життя давно розбито вщент.
Не відбулось в нім, і не сталося,
Який до бісу я поет?.
Це просто так незграбні віршики
Колись і десь я накропав.
Помру – і що від них залишиться,
Як сам я ладу їм не дав.
Ступаю – сніг рипить під чоботом,
Співає тихо вітерець –
І відступаються всі клопоти.
А може справді…це кінець?
15-17,02.2013
| 
у Вас 
1
