Душа щемить

Впірнула в твою душу – на цілу ніч.

Але вертатись мушу, тому не клич.

Я знаю, ти шляхетний – мене забудь!

Та ні, молю, не слухай! Зі мною будь!

Ти сонцесяйний, ніжний! Моє життя!

Мій янгол білосніжний – без каяття.

Самотній вовкулака, тамуєш біль,

Зализуючи рани, – і сиплеш сіль...

Без мене, точно знаю, не пропадеш.

Тримаю і втрачаю – життя без меж!

Цілуєш ніжні руки, смакуєш мить.

Востаннє ллються звуки… Душа щемить…