ЛІНІЯ - Життя...

певно, ти справді красивий… за жіночими мірками – солодкувато-гірклими… естетичні дивацтва ж мої прагнуть невидимої, невловимої, особливої, вільно-плавної – лінії… словами – не передАвано-ї… звідки вона, і що вона? – сама не знаю… але скрізь, де лиш намітиться-промайне – її помічаю… …інколи прозирне випАдком у важких довільних склАдках грубого полотна – вона… у переливах бархату-плюшу асоціацією затуманить душу – аж очі вологі за вії ховати мушу… торкне увагу мою м`якою полохливою змійкою у русЕльці струмка – і безшелесно травами утіка… непояснЕнну мою лінію прокреслить на мить і у повітрі загубить не пійманий зором периферійним – стрімкий птах… а ще вона є, де вітер хвилями виграє`, у межі б`є – у високо-густих житах… на порі цвітіння …у готично видовжених передвечірніх тінях… …у задумливім плині од верховіть до землі золотих і багряних листків осінніх… моя лінія – у всіх вербово-березових «плакучих» гілках, придорожних в`юнках, у річкових тЕчіях, лісових плющах – у всьому, що спадАє вільно і безтурботно в`ється… невагомо-прозоро витає-ллється… …у вЕлюнах і серпАнках, биндах-стрічках, у віконно-розкрилених фіранкАх… серпневих ранках, …у шовковисто-пружних косАх… …її плавні вИгини – у котячій грації польової стежини… …як це може людина любити саму лише невловимо-довершену лінію?.. – не скажу`, бо не знаю… проте, скрізь її передчуваю, і, несподівано уловивши, – натхненно яву сю – переживаю… зізнатися маю: особливу симпатію відчуваю, коли споглядаю, як одежа плавно і вільно тебе облягає… часом сяйне-війне-прозирне-заграє – ця, за-ледь анемічна, аристо-кратична, естетична зваба моя – вишукано-готична у силуеті твоєму туманному – лінія… понадвИслівно! витончена і мила: ніби підказує, натякає мені, уявно дописує, додає, домальовує – ефірно-обтічні, невагомо-величні за плечима твоїми - крила… до часу прихова-ні 27.04.2013