я тебе намалюю кармінним
зітханням на таці
зішкребу позолочену фальш аж до хрусту кісток
і оголену душу оголену місячним танцем
заховаю між тріщин люстерка в посріблений шов
де усі переливи пекучі до крові до глянцю
як напахчені стегна рибинно-покірних жінок
а зненависть солодша зненависть впивається
ланцом
огадючує очі поставу і слід підошов
проминаюча ніч наговорить на вибух багрянцю
на пелюстя небесне розірваний сонця вінок
я тебе намалюю здираючи серце і пальці
до німих голосінь горизонту куди ти пішов…
 
| 
та
у Вас 
0
дякую...
...зробив відновлення історичної справедливості)))
