БІЛІ НЕПОХОВАНІ КІСТКИ

Водою пагорб навесні підмило,

Посунувши до урвища піски,

І оку подорожнього відкрило

Солдатські непоховані кістки.

Лежать окремо тулуб і кінцівки,

Біліє череп, ледь медаль блищить -

В колюжі сонця золотого зливки

І неба неосяжного блакить.

Сліди іржі, мов крові, на металі,

Не три даремно, бо не відстає.

Музеям не вмістити всі медалі –

Одна земля притулок їм дає..

Здобутки смерті - то життя поразки

У вирі тануть, наче журавлі –

Із амуніції лишилась тільки каска,

А інше все істліло у землі.

Та як же так? Міцніший за Європу,

ВідстОяв Ленінград і Сталінград -

Нащо ж кістки розкидав вздовж окопу

І досі не похован цей солдат? 

…Постояв, позітхав… і рушив далі,

Через брунатні глини і піски –

Копни – і з них посиплються медалі

І білі непоховані кістки.

9-10.05.2013