|
Ми любимо часто
казати, що так боїмося гріхів…
Насправді
лукавимо. Все це нічого не значить.
Бо граємо ролі.
В лавині сфальшивлених слів
Забули, напевне,
що Бог усе чує і бачить.
До церкви йдемо,
бо так модно, так роблять усі.
На людях
уже «козиряємо» і молитвами…
І так себе
любимо, молимось власній красі,
Що Ангели Білі
криваво ридають над нами…
Уміємо справи
вершити свої напоказ.
А як же інакше?
Чекаєм подяки і слави…
І фото парадні у
профіль і навіть в анфас,
Немов мартиролог
всіх подвигів наших лукавих.
А як же добро,
милосердя, а як же вони?
Чому нам так
важко людину відчути душею?
Тоді лише вчинки
не будуть такі показні,
Коли навчимося
любові й пребудемо з нею.
А поки що ролі. А поки що лиш міражі.
Як прикро, як
бридко, яке шумовиння і піна!
Несправжність дратує. Звиваємось, ніби вужі,
Під іменем світлим розп`ятого Божого Сина
| 
та
у Вас 
0
