Я засинаю і не хочу спати,
в холодний піт кидають почуття.
Я знаю, розум твій заснув, та тихо плаче,
твоя засмучена замучена душа. Пройдуть роки, забудуться турботи,
в буденності рутинній та пустій.
Настане час і перед твоїм зором,
постане світ в красі своїй. І та краса, - зрадлива несуттєва,
перенаситить, зв'яже, забере,
Ти будеш далі спати, мов пустеля,
та час не спить, він безупинно йде. І ти відчуєш рух цей нескінченний,
залишиш за собою світ тривог
Захочеш повернути те натхнення,
але вже пізно, час давно пройшов.
Пробач, що не зумів тебе забрати,
що не помітив в тобі те життя.
Я так хотів з тобою збудувати
навіки втрачене безчасове буття.
| 
у Вас 
0
