Слова, слова... У їхніх закутках позапікалась кров. Червоне "так" і болю, й щастю мовлено давно, але звучить і досі. Знов і знов.
Перо душі, що звикло до її уже скількох там злетів і падінь, не викинуто. Вгору... Вниз - ураз! Прийшла, прийшла сказати щось пора.
Слова, слова... Ці візерунки мрій, печаті-знаки пережитих літ, вплітаються, мов бісер, у наш світ... Всміхаються із серцем в щасті і з ним разом плачуть у порі сумній...
печаті-знаки пережитих літ, вплітаються, мов бісер, у наш світ... Всміхаються із серцем в щасті і з ним разом плачуть у порі сумній.. Слово маже вбити і воскресити теж може.Сподобався вірш п. Маріє
І то правда. Але той вітер може багато... Може збити з ніг, може прохолодити у спеку, може принести щось хороше, чи не так? Про кров - це про часточку серця в слові, адже людина проявляється в тому, що вона говорить. Дякую, Ірино, за коментар!
Спочатку було слово... а потім слова тепер від всього цього ... болить голова ... часом бува даремно мовлені слова а потім нарікаємо - болить в нас голова. Так, в житті часом так багато слів, які здебільшого потрібні (як ваші, щоб задуматися ), але більшість людей думають - сказав , а потім упіймаю.Та де там. Дякую за цікавий задум - роздум. Лише з часом, з роками ми розуміємо і часто жаліємо про те чи щось лишнє сказали, чи когось , навпаки , не підтримали. А слово - це така велика сила !
Для незареєстрованих користувачів є можливість додавати коментарі до основних, що є на сайті. Для активації форми увійдіть, натиснувши на позначку відповідної соцмережі
ОСТАННІ 5 КОМЕНТАРІВ до
ПОЕЗІЇ та ПРОЗИ і до новин
(50 коментарів Ви можете переглянути на
сторінці
"НАШ
ТОП ++")
у Вас 
1
