Як швидко плине час - усе минає. А ми його так часто підганяєм Що робиться із нами? Задля нас? Коли? Що треба? – у життя питаєм. І долю різну кожен обирає. А час не бариться, іде від нас подалі. Залишиться лиш сум і безнадія на вокзалі.. Чого він швидко так іде, той час? Кого спитати? І скільки тут було людей до нас? І буде далі? Коли не стане суму у очах? Коли вже ми життя пізнаєм? Коли вже нас покине жах? І смерті повені, і мудрості криниці Для нас зіллються у один струмок? Коли ми перестанем наодинці Втікати від нав’язливих думок? Розтануть сльози ніжності, печалі, Моєї слабкості або мого кохання? Коли вже ми нарешті перестанем Не цінувати, підганяти час?
Час, цікава тема, все біжить, все минає, але час не підгониш і не зупиниш, хіба що навчися його цінити і вірно використовувати, розтавляючи пріорітети. ВІд думок навязливих треба не тікати, а гнати їх, як можна далі. Дякую.
Сподобався твір завдяки ось цим рядкам: "І смерті повені, і мудрості криниці" (цікаво, це Ви самі їх придумали), "Коли ми перестанем наодинці Втікати від нав’язливих думок?" "Коли вже ми нарешті перестанем Не цінувати, підганяти час?"
Цікава і актуальна тема твору. Не шкода й відміннопоставити!
Для незареєстрованих користувачів є можливість додавати коментарі до основних, що є на сайті. Для активації форми увійдіть, натиснувши на позначку відповідної соцмережі
ОСТАННІ 5 КОМЕНТАРІВ до
ПОЕЗІЇ та ПРОЗИ і до новин
(50 коментарів Ви можете переглянути на
сторінці
"НАШ
ТОП ++")
Asedo1949: Пане Іване, час і нині то повзе, то біжить, то летить, як і ця бувальщина, яка вже давно вилетіла за межі Чумацького Шляху, бо як не дивно, час має властивість змінюватись
Asedo1949: Дуже важкі рядки. Серце огортає туга за таких ось героїв. А скільки їх вже лежить в нашій змученій горем, але нескореній землі, та водночас велика гордість розпирає груди
та
у Вас 
0
