У темноті, цей дим від сигарети, Здається зводить з розуму мене, А в голові лише два слова: "де ти?", "Чому вже вкотре трубки не бере?".
Від догадок пустих в очах марніє, Від хвилювань, здається, ледь жива, На небі місяць раз у раз ясніє, Немов тебе додому зазива!
А ти як завжди повернешься в здивуванні, Чому я знов стурбована, сумна? Мабудь давно зневірилась в коханні. - А хто сказав, що ночі лиш для сна?
|