Тихе місто… я іду парковими алеями і бачу потускле світло на ліхтарях… присяду …і все ж таки, як було чудово ,коли наші мрії збиралися і малювали нездійсненність цих краєвидів … вони не знали , що та безтурботність загляне у сиву осінь і побачить безліч помилок…та робота над помилками буде настільки загорнута в павутиння,що її ніхто навіть не пробував розплутати. Я будувала цілий світ … світ , де називала твоїм іменем міста і села…в осінніх листках шукала надії … де розчинялася у натовпі людей і шукала твоєї посмішки…Великий міст я будувала сама … своїми руками зводила мостові опори…зробила надійні підмости…марила ,що по ньому колись гулятимуть всі закохані пари…так , як гуляли ми з тобою. А під міст я впустила річку … злиту з потічків…де вода шуміла і пінилась…неначе у ванні.. Як це було прекрасно при розставанні посилати один одному повітряні поцілунки, які замерзали у різнокольорові крихітні кристали.Я набирала їх цілу жменю приносила додому і ховала в морозилку . Потім чи навіть зовсім потім, діставала по одному і прикладала до губ, а то й просто злизувала з долоні. Вони були замерзлими та від них віяло теплом. Але іноді : іноді від них залишається просто мокре місце. .. Де ти тепер , думала я , де живеш , чим дихаєш , хто ти зараз. Мені шалено хотілося подивитися в твої очі - такі глузливі , пристрасні , нахабні і до болю улюблені. Я завжди любила потонути в твоїх зелених очах , вони були немов тепле заколисуюче море … Ти був ласкавим бісом в моєму житті і в той же час жорстоким ангелом. Ти міг дуже сильно любити , але в той же час так само сильно ненавидіти ... Ніхто не розумів тебе краще , ніж я , і ти про це прекрасно знав, ти знав , що коли ми були разом , і я безтурботно влаштовувалася на твої плечі , шепочучи якісь ласкаві слова, що в ту мить не було такої перешкоди, що могла нас розлучити , зруйнувати наше таке крихке, кришталеве щастя. Наше місто було таким маленьким, що ми містилися в ньому тільки удвох, і решті просто не було там місця. Кожен раз коли ми разом засипали, я думала, що сьогодні це назавжди, що більше кращих моментів і годі чекати , завтра ми прокинемося, ти встанеш, одягнешся і підеш, і страх чомусь не покидав..... і одного разу це сталося .... не було ні дзвінків, не чути було кроків на сходах ... і тоді світ звалився у мене перед очима. Телефон зрадницьки мовчав, а сльози так і текли, текли, залишаючи кожну ніч сліди на подушці ... Біль розривал а серце, я стала ненавидіти ці нескінченні ночі самотності… ні я не намагалася тебе повернути, адже я знала, що це неможливо, я знала, що ти вільний вітер, і ніхто, ніяка сила не може тебе зупинити. Я ж відчувала , просто відчувала…та не вірила... Адже я знала, що буде дуже боляче, але я по-справжньому прив'язалася до тебе і немов щеня йшла за тобою, куди б ти не покликав. Нехай зараз так, але я щаслива, що колись любила тебе, була улюблена тобою… Хотілося поплакати і напитися-по-плебейських, прямо з горла, і дивитися крізь мокрі вії в тишу з темного кута нашого колишнього містечка ... Ні з чого ... Причин особливих немає, просто спогади .. .Все, що залишалося без відповіді, тягне каменем ... у переході вбрід … краще бути вільною і непотрібною, а по ходу краще просто бути. Зірки, відбившись у дрібній калюжі, не дрібніють ... Хочеться дурити і брести босою по переплету в нікуди - подалі від себе, аж до горизонту і світанку, місячну доріжку сріблячи .... Хочеться поплакати і напитися, видихнути і забути .... Шкода, що не курю ... Латте з корицею - і грати продовжую. На "п'ять" ...
Найбільше захоплює щирість образів , бажання бачити любов у всьому , деколи дитяча наївність. Мабуть недалеке минуле хочеться ще і ще раз пережити ,але вже по новому , цікава настроєвість твору збагачує творчий пошук і бажання висповідатися людям.
Додати коментар:
Для незареєстрованих користувачів є можливість додавати коментарі до основних, що є на сайті. Для активації форми увійдіть, натиснувши на позначку відповідної соцмережі
ОСТАННІ 5 КОМЕНТАРІВ до
ПОЕЗІЇ та ПРОЗИ і до новин
(50 коментарів Ви можете переглянути на
сторінці
"НАШ
ТОП ++")
у Вас 
0
