…перехитрити Осінь.. зачаровувала блискавично рижим відтінком ,а ще з дивовижною неповторністю опускала втомлені вії від турбот. Вона дарувала нові кольори і форми, тривожила сумними звуками і подіями, бо кожного дня відбувалися зміни. Листя легкою ходою опадало , злітало жовте, червоне, багряне, руде воно танцювало в парі з вітром, тільки не судилося йому довго літати... поопускається на землю, ляже, ще пошумить під ногами, закінчить свою останню пісню ,нагадає знайому мелодію , що розсипиться кольоровою палітрою у моїй пам*яті. А може не тільки в моїй і… Небо синє-синє, безмежне і бездонне, то пливуть по ньому дивні хмарки, то стало воно сірим і сумним, задощило густим дощиком, все втратило свої кольори, то знову засміялося сонце з висоти, розфарбувало дивосвіт і зігріло все довкола, ніби літо повернулося... Чарівна симфонія осені заблищить павутинками бабиного літа і небокрай , і захід сонця прикрасить рижуватим відтінком. ЇЇ очі грайливо дивилися на мене і від їхнього блиску я жмурилася . Надто яскравим він був для мене. Хитра…дивилася мені у вічі і уста розпливалися в усмішці. Від цього дзвінкого сміху безтурботної радості ,мінливого її настрою хотілося закричати і відпустити відлуння натягнуте між гіллям, мов срібні струни. Хотілося не бачити цього запитального погляду і не відчувати підступності, що дарувала мені осінь завжди при зустрічі. Вона неначе обнімала мене своїм теплом, зачаровувала незбагненністю кольорів і відтінків та я завжди відчувала холодний подих за своєю спиною. Посріблила, неповторно вдерлася у моє життя і грає схованки з моїм життям. Дивовижно вимальовує картину ,де немає чіткості кольорів ,де пташки летять у вирій і сумно стає на душі. Дві зустрічі … вона обплела своїми осінніми чарами,впустила п*янкий аромат і награвшись бризнула отрути. Тривожно і сумно, щемливо і якось незбагненно дивно. Чому? Та ця отрута настільки була їдкою ,що іноді душа розривалася навпіл . А вона дивлячись на мою силу волі ,стійкість і опору неначе звіріла від люті. Все підбудовувала стіни , закривала вхід , сіяла самотність і вела довгими коридорами нескінченності. Не розуміла … як мені вистачало сил долати перешкоди з обпаленими мріями ? Вірити у згорівши до тла дійсність ? Леліяти думки яким такі не судилося відбутися? Чому я їх не покинула,а несла через всі терни оберігаючи ? Осінь подарувала мені дві різні долі заховавши між ними вибір. Вона настільки сплутала кольори ,що зовсім не залишилося фарби. Знала , що тільки так я не виберуся з її тенет. Завжди повертатимусь шукаючи веселкову палітру ,відновлюватиму події в пам*яті , оглядатимусь назад і пам*ятатиму про вибір. Та без чітких краєвидів,яскравих тонів і веселих буднів,що може намалювати тільки вона. Я нічого не знайду. Її було приємно гратися з моїми почуттями і відчувати владу наді мною . А я по своїй наївності відкривала двері і виходила геть. Геть до свого власного світу. Чи пішла я шукати вихід? Хто зна.. та в мрію ,перехитрити осінь я вірила завжди…
Цікаво сумні , але одночасно і обнадійливі рядки . Осінь - ніби плутанина в серці кожної людини , коли хочеться після хмарок сонце, а після холодного дощу - тепла , бо часом здається що фізичний холод тіла лягає на душу холодним занепокоєнням осені . Чудненько !
Для незареєстрованих користувачів є можливість додавати коментарі до основних, що є на сайті. Для активації форми увійдіть, натиснувши на позначку відповідної соцмережі
ОСТАННІ 5 КОМЕНТАРІВ до
ПОЕЗІЇ та ПРОЗИ і до новин
(50 коментарів Ви можете переглянути на
сторінці
"НАШ
ТОП ++")
та
у Вас 
0
