Страждаю від втоми. Зниваю. Дістану квиток, ще не знаю, А черга хвостом аж до рогу, На диво, всім треба в дорогу. Настали часи швидкоплинні, А люди… що люди – безвинні… В потоці космічних енергій Збиваються ритми і нерви. Хтось здати квиток, хтось купити, А час неможливо спинити, Вже клониться він до обіду Поїду ж я?... чи не поїду?... Нарешті, віконечко каси. - Мені би квиток на Черкаси… І голубом білим в віконці Засяяв квиточок на сонці. Мерщій всі пакунки, валізи Зайшли у вагони без візи. Лягли на полички і в скрині Так, ніби вони в магазині. … І тихо гойднулись вагони… Їх інші чекають перони. Веселі, знайомі і рідні, З дитинством у чомусь подібні. Колеса, забувши про втому Співають: Додому, додому, додому…
Ваш твір,пані Катерино , нагадав мені мою молодість, коли я повертався з заробітків додому...Саме такі почуття наповнюють душу.Дуже гарно...
Додати коментар:
Для незареєстрованих користувачів є можливість додавати коментарі до основних, що є на сайті. Для активації форми увійдіть, натиснувши на позначку відповідної соцмережі
ОСТАННІ 5 КОМЕНТАРІВ до
ПОЕЗІЇ та ПРОЗИ і до новин
(50 коментарів Ви можете переглянути на
сторінці
"НАШ
ТОП ++")
virchi:Ви знову торкнулися теми, яка є однією з найскладніших у людських стосунках - любові без взаємності, але без гіркоти, а з глибокою повагою до почуття як такого.
virchi:Ви підняли тему, яка є однією з найгостріших у нашому суспільстві - бідність людей похилого віку. Ваша поезія б'є точно в ціль, викликаючи глибоке співчуття та обуренн
у Вас 
0
