І от в життi роки минали,
вже й флот залишивсь позаду,
тебе все ж думка хвилювала,
яку я долю тут знайду.
І слава Богу ти дожила,
на внукiв своїх дивлячись,
впiзнавши в них те саме "шило"
що було і в менi колись.
На жаль, тяжкi буденнi справи,
залишили в здоров'їслiд,
i не поможуть навiть трави,
"мабуть, стара я вже як свiт".
Можливо мама ще б прожила,
якби за декiлька рокiв,
синiв двох в яму положила,
здорових, сильних, як дубкiв.
Хай Бог простить мою сестру,
щоб матерi добавить вiк,
про смерть Сашка, таку страшну,
вона мовчала майже рiк.
І от три роки вже минуло,
як ми залишились однi,
тому всi рiднi пом янули,
бабусю й маму в вихiднi.
Да, мамо, при життi,
ми не усi тебе цiнили,
i не казали ми тобi,
що всi по своему любили.
Хоч впертим був я з юних лiт,
не раз отримував за це я,
проте вiд працi юних пiт,
давав надiю i прощення.
Щоб в школу не ходити через день,
ти влаштувалась на роботу,
однак Петрiвна через "пень",
все ж нарiкала на суботу.
Я згадую як ти шукала
мене із другом уночі,
а ми в цей час суницю рвали,
й не думали про "калачi".
Коли вже їхав я в Немирiв,
ти прводжала плачучи,
помню летiли птахи в вирiй,
а ти мені махала, ідучи.
Не раз вночi iшла ти пiшки,
до Красносiлки i назад,
щоб долю виправить Сiрожки,
прикрить його паскудний зад.
І ти не знаєш як я вдячний,
за твою ласку i любов,
щоб повернутись в час тодішнiй,
я згадую все знов i знов.
А як радiла ти за мене,
коли я Машу в дiм привiв,
була права ти, моя нене,
до судженого я ще не дозрів.
|
у Вас 
0
