Писати важко нам про рідних, Існують власні почуття. Та йдеться про нащадків гідних, І тут межують відчуття. Якщо по правді говорити, батька я завжди поважав. Хоч з юних літ я зміг терпіти, образи тих, хто його зневажав. І навіть мати, вже покійна, батька ругаючи до сліз, За нас була всеж спокійна, коли на лодці він нас віз. Та сталось так що разійшлися, моїх батьків життя шляхи. Мені як старшому прийшлося, його обовязки тягти. Інколи сил не вистачало, щоб до кінця щось довести. Порада батька значила б чимало, от тільки душу як спасти. Не раз ще в юності хотілось, відчути батьківське плече. Життя на тім не зупинилось: "Куй, сину, там де гаряче" От ми й кували свою долю, вже свої діти поряд йдуть. Слова не сказані, хотять на волю, важливо як же їх сприймуть. Не дивно що я в дитинстві, батька ще більше поважав. На шиї рідних, в їх багатстві? Себе за це я б зневажав. Пройшли роки і я вже сивий, і діти й внуки на плечах. Я думав, що я кінь ретивий, та сили тануть на очах. Я повторяю долю батька, І дід тій в батька як один. Не дарма з тином рівна хатка, бо який батько, такий син. Життя суворе, з гіркотою, Любив ти менших двох синів. А сталось так що тільки я з сестрою, до нинішніх дожили днів. Та не тримаю я образи, а навіть зовсім навпаки. На цьому б кінчились всі біди, і Бог продовжив нам роки.
Для незареєстрованих користувачів є можливість додавати коментарі до основних, що є на сайті. Для активації форми увійдіть, натиснувши на позначку відповідної соцмережі
ОСТАННІ 5 КОМЕНТАРІВ до
ПОЕЗІЇ та ПРОЗИ і до новин
(50 коментарів Ви можете переглянути на
сторінці
"НАШ
ТОП ++")