"Драма моєї душі"

В середині не чути крик душі
Давно забуте відчуття щасливе,
Вогнем ненависті палає у тобі
Залишається одна лише провина.

Розривається від болю серце
А світ стає неначе ворог,
Навколо все здається мертвим
В душі панує тільки морок.

Так легко заблукати в темноті,
Заплутатись в собі, неначе в павутині,
Залишитись зовсім на однині
А над тобою хмари сиві.

Дощ солоних сліз з очей паде,
Неначе хоче все це змити,
Немає захисту ніде,
Надії вщент усі розбиті.

Вихід важко так знайти,
Позбирати рештки сил й надії.
І вже нема куди іти
Та хочеться здійснити свої мрії.

Частинки серця позбирати
Відкрити двері до душі,
Всю біль й ненависть відпустити
Всі ноші скинути важкі.

Самотність
Мені здається я сама
Ніхто мене не розуміє
Мій страх пригнічує в мені
мою надію.
Цей біль мов камінь на душі
Стоїть собі тускніє
Мені здається я сама
Ніхто мене не розуміє.

І інколи в моїй душі
Бушує буря.
А камені такі тяжкі
Неначе жмуток горя.
І хочеться його схопити
І кинути далеко вдаль
Та швидко-швидко дременути
Залишивши свій біль подалі.

Та марна спроба не покинеш
Мій біль в мені жевріє
Та трішки щастя і добра
Моє ще серце гріє.
Як гарну мить згадаю я,
Я вразі веселію,
Але здається я сама
Ніхто мене не розуміє.

Безнадія
Все навкруги здається сірим
і в далині чомусь нема,
стежини радості і віри,
а все здається тільки тьма.
І сонце десь отам сховалось і світла жодного нема,
чому в життя усе так сталось, питаю я себе сама.
Чому без променя надії,
без світла радості й тепла,
в самотності і безнадії
чомусь повинна жити я.
Та сил мені не вистачає
змінити враз усе життя,
а темрява в мені усе стирає,
і хочеться відчути радості чуття.
Прийде той день коли нарешті
в душі розквітне цвітом сад,
і теплий промінь світла в серці
проб’є всю темряву назавжди.
В душі знайдеться світла сила,
і подолає все вона,
любов’ю, радістю так щиро
проллється річкою до дна.
А щастя вирветься на волю
Зуміє силу ту знайти
душа вся звільниться від болю
Вперед до світла буде йти.

Мій шумний спокій
Життя набридло день паскудний
Усе дратує навкруги
Так хочеться від всім замкнутись
І ключ десь кинути у далечінь.
Проблеми, хос біль і сором,
Все це засмучує мене
Я хочу у спокої жити
Щоб сонце сяяло ясне.
Щоб спокій був у мене в думі
А радість й щастя на душі
Усе й усі мені набридли
Але ж я хочу далі жить.
Хоч мить життя не зупинити
Я знаю, все оце пройде
Але ж я хочу у спокої жити
Нехай по швидше все мине.
Не люблю страх я відчувати
Бо серце в грудях аж щимить
І помочі нема від кого ждати
Із всім сама повина я,
Усе повинна я владнати
І побороти страх отой
І більш його не відчувати.