Його отруюють постійно, І трутизна ця мов жива У його венах б`ється рівно Й думки підказує сама. Він мовби сам живе і мислить, І мовби сам говорить все! Але це видимість - не дісність!.. У ній не знає він себе!.. Він манекен, завмерлий в позі За склом рекламних всіх вітрин. Бо світ дає йому по дозі Суспільних правил і новин. Він сам один - серед мільйонів. І кожен... із мільйонів він! Та хто це знає із цих клонів, Що манекен він в шкурі цій?..
|