Кохання не спасеться.

Ти,запізніла квітка чистотілу,
Чом не цвіла, коли було тепл"о?
Чому твоє тоді мовчало тіло,
Коли кохання ще у нім жило?

Чи це гординя? Чи, можливо, доля?
Що стримувало вияв почуття?
Тобі,здавалось, бракувало волі.
Шо маєш нині- волю й каяття.

Провиною ти нищила до крові
Себе. А він ображений тікав.
Ховавсь у мушлі стіни мармурові.
І , там,ридаючи, чекав, чекав,чекав..

Чому тоді твоє зболіле серце
Немов та крига тане на весні.
Та жалістю кохання не спасеться.
Не буде дійсним те, що сниться в сні.

Він не пішов.Він тут душею й тілом.
Він ще чекає.Знає,що дарма.
А ти,зпізніла квітка чистотілу,
Ще з ним,удвох,хоча,нажаль,сама.