Ти,запізніла квітка чистотілу, Чом не цвіла, коли було тепл"о? Чому твоє тоді мовчало тіло, Коли кохання ще у нім жило?
Чи це гординя? Чи, можливо, доля? Що стримувало вияв почуття? Тобі,здавалось, бракувало волі. Шо маєш нині- волю й каяття.
Провиною ти нищила до крові Себе. А він ображений тікав. Ховавсь у мушлі стіни мармурові. І , там,ридаючи, чекав, чекав,чекав..
Чому тоді твоє зболіле серце Немов та крига тане на весні. Та жалістю кохання не спасеться. Не буде дійсним те, що сниться в сні.
Він не пішов.Він тут душею й тілом. Він ще чекає.Знає,що дарма. А ти,зпізніла квітка чистотілу, Ще з ним,удвох,хоча,нажаль,сама.
|