Багряним листом темний гай руда накрила, А я у снах лечу туди, немов на крилах. Туди, де вітер в літні дні кружляв у танці… Туди, де сонячні сліди ховались вранці… Звилися крони там дубів і осокорів. Зустріла вперше я тебе між тих узорів. Тоді застигло все нараз, затихли звуки, Коли відчула я твої, на дотик, руки… І закрутилася земля, і впало небо, А гай зелений потемнів, мов так і треба. Щоб заховати від очей чужих кохання – Сплелися віти у беріз уже зарання… З тих пір не раз сміявся гай веселим сміхом, І загорявся, як вогнем, багряним цвітом. Його окутував туман й купали роси, І сріблом вбралися мої зріділі коси, Та я в думках завжди лечу до того гаю, Де спалахнули пелюстки мого розмаю…
Для незареєстрованих користувачів є можливість додавати коментарі до основних, що є на сайті. Для активації форми увійдіть, натиснувши на позначку відповідної соцмережі
ОСТАННІ 5 КОМЕНТАРІВ до
ПОЕЗІЇ та ПРОЗИ і до новин
(50 коментарів Ви можете переглянути на
сторінці
"НАШ
ТОП ++")
ruhlyvy:Пане Артуре, я мав би Вам тут щось втішне сказати, але я ніколи не казав і не кажу того, чого не думаю. Україна не обрала Чорновола на Провідника і тим прирекла себе н
ruhlyvy:Пане Артуре, про мене геть усе - у моїх творах! Читайте і вчіться, бо в мене є чому повчитися! А у тих, хто єлей ллє навкруги, нічому не вчіться, бо вони - гірші за
у Вас 
0
ох яка краса а вірш її доповнює
