Жовтень, лисом рудохвостим зачаївся у бур’Яні. Рожевіють на захОді хижі очі полум’яні. Дожидає він поживу: листя клена помарнілі, Що гойдаються на вітті, від туману охмелілі. Нетерпіння і бажання з пащі капотять росою, Щоб під ранок охоловши, стати срібною ворсою. Для надійності, тенета насторОжив з павутини, Поміж будяків убогих й рогозової чуприни… Приступ вітерця нежданий - лис намірився до лову: Спину вигнувши курганом, здибив шубу ковилову. Листя струшене повівом, закружляло плавно в трави, Жовтень зойкнув в підвечір’я променечком від заграви. Мов нажахані куріпки, здобич спурхнула над гаєм, Зірочками уквітчавши небеса над виднокраєм.
Для незареєстрованих користувачів є можливість додавати коментарі до основних, що є на сайті. Для активації форми увійдіть, натиснувши на позначку відповідної соцмережі
ОСТАННІ 5 КОМЕНТАРІВ до
ПОЕЗІЇ та ПРОЗИ і до новин
(50 коментарів Ви можете переглянути на
сторінці
"НАШ
ТОП ++")
kraynyuk46:Дякую, пані Катерино, за вірш. Погоджуюсь з кожним написаним словом. Не братИ і ніколи ними не були. І не сестри, на жаль. У мене в Краснодарс
Asedo1949: Дуже дякую за розуміння, п. Таміло, та і з Вашими словами не можна не погодитися, але так влаштований наш світ і лиш одному Богу відомо як правильно, і що кожен народ має
та
у Вас 
0
Справжній красунчик Ваш жовтневий вечір! 
