Перший сніг

- Одягайся тепліше, - наказувала Оленці зранку мама. Сьогодні на вулиці сніг.
- Сніг?! - засяяло щастям лице дівчинки.
- Так, сонечко, сніг. 
- І ми зможемо зліпити снігову бабу?
- Ні, маленька. Це ж перший сніг. Він мокрий і не такий липкий як зазвичай. 
Дивлячись на розчароване лице донечки, матуся поспішила пояснити, - Це один із перших посланців Зими. Так вона сповіщає про свій прихід, про те що йдуть морози і сніги. Осінь вже позаду, сонечко.
- Правда? – засяяли очі у Оленки.
- Звісно. Так що якщо ти хочеш побачити перший сніг, то гайда збиратися. 
- Я зараз, швиденько, - сказала дівчинка і поспішила до себе у кімнату.
Гольф, тепла кофтинка, штанці, курточка, м’які черевички, а ще, ще ж рукавички не забути!
Коли вийшли з під’їзду - затамували подих. Подвір’я було не впізнати!
Вчорашній сірий асфальт сьогодні став сліпучо-білосніжним. А дерева?! Вони були неначе з казки про снігову королеву: білі-білі, і всі у хутряних шатах.
- Мамо, мамо, поглянь, - показувала Оленка догори. Туди, де з велетенської небесної подушки, сипалися на землю снігові пір’їни. – Ти лише поглянь, мамо, які вони всі гарні!
- От же ж ти, моя снігуронько, - посміхнулася матуся. 
Як всі діти люблять зиму – подумала. Я теж в дитинстві так чекала її приходу, - пригадала.
А Оленка підняла догори руки і заспівала:

Дуй, Мороз, у свій ріжок,
Покривай дерева.
Падай, падай сніг, сніжок,
Ти нам дуже треба..

- Гарна пісня. Ви її у школі вивчили? – запитала у доньки мама.
Але Оленка так захопилася, що навіть і не почула запитання. Дівчинка кружляла під снігопадом:

Нехай діти у дворах
Граються у сніжки,
А малеча у садках - 
Оленям ліпить ріжки...
Дуй, Мороз, у свій ріжок,
Покривай дерева,
Падай, падай сніг, сніжок,
Ти нам дуже треба!

Такі рідні ці слова, такі знайомі, - мама Оленки ніяк не могла пригадати, звідки знає слова цієї пісні.
А Оленка продовжувала танцювати разом з пухнастими сніжинками. Повз неї і її маму йшли люди, але кожний, хоча б на мить, та зупинявся. Дорослі і діти підводили погляд до неба. А звідти щедро падав сніг. Перший сніг поки ще старого року...

Дуй, Мороз, у свій ріжок,
Покривай дерева.
Падай, падай сніг, сніжок,
Ти нам дуже треба!

- Добрий ранок, мої красуні, - пролунав поряд голос Івана Семеновича.
- Татко, - щасливо обійняла батька Оксана, мама Оленки.
- Дідусю! – кинулася обіймати дідуся внучка.
- А я здалеку Вас впізнав, - проказав Іван Семенович. – Ти ж така сама дзиґа колись була, - посміхнувся до дочки.
- Ти про що зараз, татку?
- А ти не пам’ятаєш себе малою? – з подивом поглянув на доньку. Бачачи, як зніяковіла його Оксана, пояснив, – Коли ти була такого віку як Оленка, ми завжди ходили зустрічати перший сніг. А як ти любила ловити в долоні сніжинки!..
Оленка з мамою аж роти пороззявляли від цікавості.
От звідки ці слова! - пригадала доросла Оксана. - Дуй, Мороз, у свій ріжок, покривай дерева. Падай, падай сніг, сніжок, ти нам дуже треба... Це ж пісня з мого дитинства! Але, звідки її Оленка знає?
- Це я її навчив, - хитро підкрутив свій вус дідусь. А потім взяв своїх дівчат за руки і всі дружно закружляли під снігопадом.

Перехожі радісно посміхалися. 
Всі вітали один одного з першим снігом.

________________

* анімаційна картинка взята із сайту Ольги Бор.