Буде вітер сердито в саду завивати.
Жовте листя водитиме сумно танок.
А батьки вже ніколи не прийдуть до хати,
Бідолашних ніхто не підніме з гробок.
Буду плакати я, бідувати, страждати.
Вже ніхто не зігріє любов"ю мене.
Тільки іноді буде печаль огортати
Безпораднеє серце, самотнє й сумне.
Вітер стогне в саду, шаленіє, ридає.
Стрімко листя летить у віконце моє.
І повільно печаль черв"яком заповзає
В мОє серце й до ранку заснуть не дає.
Мила Тамілочко,дуже гарний,щемний вірш,Я Вас розумію.вашу тугу.У мене теж батьки вже пішли за мешу.Хай буде всім їм царство небесне,а ми живі ,щоб завжди їх пам'ятали!
Для незареєстрованих користувачів є можливість додавати коментарі до основних, що є на сайті. Для активації форми увійдіть, натиснувши на позначку відповідної соцмережі
ОСТАННІ 5 КОМЕНТАРІВ до
ПОЕЗІЇ та ПРОЗИ і до новин
(50 коментарів Ви можете переглянути на
сторінці
"НАШ
ТОП ++")
virchi:Ви знову торкнулися теми, яка є однією з найскладніших у людських стосунках - любові без взаємності, але без гіркоти, а з глибокою повагою до почуття як такого.
virchi:Ви підняли тему, яка є однією з найгостріших у нашому суспільстві - бідність людей похилого віку. Ваша поезія б'є точно в ціль, викликаючи глибоке співчуття та обуренн
у Вас 
0
