Забагато...
Я тебе забагато кохаю,
Ну не можна так сильно кохати…
Від вогню я в душі прогораю,
Він пекучий і кострубатий…
Ти не можеш мені того дати
Що я хочу. А я і не прошу…
Ну не можна від себе втікати
в платті білому в жовтий горошок…
Ти смієшся: «…наївна, дурненька,
ти моя, я кохаю, ти знаєш…»
Але я помаленьку, тихенько,
В платті білім від себе втікаю…
Додав: Тетяночка (23.04.2014)
| Автор: © Лісна Тетяна
Розміщено на сторінці : Вірші про кохання
Поділіться цією публікацією у Фейсбуці :
Переглянули твір - 1369 чол.
у Вас # закладок
Автор чекає на Вашу оцінку та коментар
Всього коментарів: 2
Порядок виводу коментарів:
За замовчуванням
Спочатку новi
Спочатку старі
Додати коментар :
Для незареєстрованих користувачів є можливість додавати коментарі до основних, що є на сайті. Для активації форми увійдіть, натиснувши на позначку відповідної соцмережі
ОСТАННІ 5 КОМЕНТАРІВ до
ПОЕЗІЇ та ПРОЗИ і до новин
( 50 коментарів Ви можете переглянути на
сторінці
"НАШ
ТОП ++ ")
klavysjka : Так воно і є. З дитинтьва навчена дякувати ГОсподові за все, що мают. Та війна дала зрозуміти, що це потрібно робити щомиті...
virchi : Твір наповнений світлом, як молитвою за те, що багато хто сприймав як буденність, але тепер – як подарунок. Прості слова набувають сили, коли за ними
virchi : Який милий і світлий вірш! Після всіх важких тем про війну та біль - тут відрада (не в мінус іншим віршам про страждання народу!) . Ви створили
virchi : Так, маєте рацію. На відстані усе інакше, але справжній біль і страждання - тут, на Батьківщині
НАЙПОШИРЕНІШІ
КЛЮЧОВІ СЛОВА