Час

Час

За темою сонета №60 В.Шекспіра

Як хвилі мчать до берега прибоєм, 

Так і хвилин незміряні ряди, 

Змінивши попередників собою, 

Вперед спішать, по черзі, в нікуди… 

Народжене, ,лише на світ з’явилось, 

До  зрілості дитиною повзе. 

Час підганяє, щоб не забарилось, 

А потім чинить проти нього зле. 

Бо губить він все юне безпощадно, 

Мов плугом, борознить  чоло краси, 

Усе в природі пожирає жадно - 

Нема спасіння від його коси… 

В віршах оспівана твоя краса -  

Їй Часу гостра не страшна коса. 

03.06.2014р. Пилип  Тихий

Like as the waves make towards the pebbled shore, 

So do our minutes hasten to their end,  

Each changing place with that which goes before, 

In sequent toil all forwards do contend.  

Nativity, once in the main of light, 

Crawls to maturity, wherewith being crowned, 

Crooked eclipses 'gainst his glory fight, 

And Time that gave doth now his gift confound. 

Time does transfix the flourish set on youth. 

And delves the parallels in beauty's brow,  

Feeds on the rarities of nature's truth, 

And nothing stands but for his scythe to mow. 

And yet to times in hope my verse shall stand, 

Praising thy worth, despite his cruel hand.