Нарешті, я відчула, що жива...
Що сонце й свіжий вітер в моїй шкірі...
Немов розпочала душа "жнива"...
Що сіяла словами і на ділі...
Нарешті, в косу радість заплела...
Згадала, що КОЛИСЬ, втирала сльози...
Нарешті, я відчула, що жива...
Віршами... мовчки... І жива у прозі...
Я спрагло п'ю тепер своє життя,
Гаптую працею шалено, мов востаннє...
І ранком дякую... Проснулась, я жива...
І Божого прошу Благословіння...
Беру до рук, я працю, ніби жар...
Колись мабуть не брала б тої спеки...
Сьогодні ж кожен день, неначе дар...
І я соратник тут, життя, не смерті...
І з сонцем втома тихо осіда...
Та я зробила, Боже, все, що можу...
На завтра прошу сил я, як дитя...
І знаю, що Ти завжди допоможеш...
|