Я прокинувсь, а дощ шурхотить,
Я до нього: спинись хоч на мить!
Ще не осінь, а літечко в нас,
Шурхотінню твоєму не час.
Та усі мої зайві слова,
Бо не кориться дощ, а трива!..
І відразу в душі моїй сум,
Зграї темних уразливих дум..
Ллється світло в кімнату тьмяне,
Та коли ж це нарешті мине?
І в безхмарну прозору блакить
Рання пташка із співом злетить.
Я із ліжка за мить підхоплюсь
І яскравому сонцю всміхнусь.
А почую коханої сміх
І позбавлюсь усіх своїх лих.
Але ж дощик дрібний — шурхотить,
Не спинити його і на мить.
Коли кохання із життям іде вногу - то і зима буде теплою , і дощі навіть довгі не будуть докучливі . Цікавий "шурхіт" слів в дощах , що теплом і ніжністю обмивають душу .
Для незареєстрованих користувачів є можливість додавати коментарі до основних, що є на сайті. Для активації форми увійдіть, натиснувши на позначку відповідної соцмережі
ОСТАННІ 5 КОМЕНТАРІВ до
ПОЕЗІЇ та ПРОЗИ і до новин
(50 коментарів Ви можете переглянути на
сторінці
"НАШ
ТОП ++")
Maksymovych: Дякую за коментар, дуже приємно що Ви звернули увагу до мого твору. Як автор я залишаю простір для читача — щоб кожен міг знайти у вірші щось своє.
у Вас 
1
вірш,браво!