ЧВАРИ

Нам хтось давно отрути всипав жменю,
Її віками п`ємо і їмо,
Та так наїлися, що роздираєм “неню”,
Самі себе закопуєм в багно!

Тоді ,коли об`єднуватись треба,
І підставляти братові плече,
Шукаємо поправки, мнемо ребра,
Жовто-блакитний ? Навпаки? Пече!

І так завжди ,дрібниці мов колючки,
Підкидують під ноги різний хлам,
Блакитно -жовтий у руках синочків,
На полі падають! Байдуже нам?

І той не прав, і той не до догоди,
І це не те, і тут не так “цвітем” !
Ой, люди добрі, виборім свободу,
А потім вже у хаті підметем!