ПОЕЗІЯ

Я тебе ношу, як здивування,
Завмираю з дива весь свій вік.
Юних вишень біле дівування,
Стигле сонце, як гарячий віск.
Час ридає і безсило злиться,
Бо не властен обірвати путь,
Де у вишень вічні вечорниці,
І хрущі замислено гудуть.
Хай розлука пахне молочаєм,
І печаль згинає до землі –
Нас обручка блискавки з'єднає,
Що кують у хмарах ковалі.