ПОЕЗІЯ Я тебе ношу, як здивування, Завмираю з дива весь свій вік. Юних вишень біле дівування, Стигле сонце, як гарячий віск. Час ридає і безсило злиться, Бо не властен обірвати путь, Де у вишень вічні вечорниці, І хрущі замислено гудуть. Хай розлука пахне молочаєм, І печаль згинає до землі – Нас обручка блискавки з'єднає, Що кують у хмарах ковалі.
|