Стожильний подорожній вовк, пітьми властивець,
Ковилу топче ніжний шовк між чорнобривець.
Відлунком місячних вогнів зоріють очі,
Вальсують безкраєм полів, мов поторочі.
Кошлатить теплий вітерець шерстини сиві.
Сліди швидкують навпростець по сонній ниві.
Зміяться урвищем ярів в глушінь розлогу,
Де діточок зазивний спів скавчить з барлогу.
Розтане в заростях куги його стежина.
З тьмяної родиться юги навстріч дружина.
Оскалить перламутр зубів з перестороги.
Впізнавши мужа, схилить гнів під дужі ноги.
Торкнуться ніжно милих щік, вуста медові
І втратить вовк хвилинам лік в танку любові.
Серпанком ляже поміж трав повів кохання…
Вколише золотом заграв її світання.
Він, як дбайливий чоловік замре на чатах -
Вона ж одна йому навік, в життя пенатах!
Або він муж, або вдівець – аскет курганів!
А випасати сто овець – талан бара́нів.
ТРОХИ ЗАСКЛАДНО. важкувато сприймати. мені більше Ваші ліричні замальовки довподоби.
Додати коментар:
Для незареєстрованих користувачів є можливість додавати коментарі до основних, що є на сайті. Для активації форми увійдіть, натиснувши на позначку відповідної соцмережі
ОСТАННІ 5 КОМЕНТАРІВ до
ПОЕЗІЇ та ПРОЗИ і до новин
(50 коментарів Ви можете переглянути на
сторінці
"НАШ
ТОП ++")
у Вас 
0
