У самітності обіймах, грію задубіле тіло.
По канві гріховно чорній, долю вишиваю біло.
У відлюдді добровільнім, віднаходжу товариство.
Над могильною плитою, марш горланю урочисто.
Із брехливої криниці, щирості плекаю воду.
Ночі смоляні агати, плавлю на срібло заходу.
В плазуванні безпросвітнім, творчі дресирую крила.
Міць душевну прививаю від безвольного мірила.
Помірковані присуди, правлю з дикого похмілля…
Нібито життя майструю… а виходить божевілля.
Один казав - що життя театр, а хтось інший казав - що життя божевільня , це не особисте божевілля , це божевілля і України і цілого світу , бо де ми котимося , хтось десь колись після Каїна починав знову убивати , і так світ в кожній людині намірений вбити її Божественну душу а залишити лише тіло ...
Додати коментар:
Для незареєстрованих користувачів є можливість додавати коментарі до основних, що є на сайті. Для активації форми увійдіть, натиснувши на позначку відповідної соцмережі
ОСТАННІ 5 КОМЕНТАРІВ до
ПОЕЗІЇ та ПРОЗИ і до новин
(50 коментарів Ви можете переглянути на
сторінці
"НАШ
ТОП ++")
virchi:Дуже сильний, гострий і водночас глибокий вірш. У ньому відчувається не просто критика, а біль за правду, справедливість і відповідальність перед людьми. Особливо влучно з
virchi:Дуже образний і глибокий вірш. 🌿 Стільки різних перевтілень — і зрештою все одно повернення додому. Особливо сподобався фінал: простий, але дуже сильний. ❤️
у Вас 
0
