Не кляніть ви ніколи дітей.
Не кажіть: « Ти для чого родився».
Слух прекрасний в підступних смертей.
Заберуть... Ну а ти - помилився.
Мама доню любила свою
Та завжди говорила крилату:
«Якщо рано народиш –уб'ю
Та під поїзд лише, не до хати»
Вже останій дзвінок відзвенів.
І позаду залишилась школа,
Відлітаючий клин журавлів
І чекала у виші основа.
Місто вразило зелень- красою,
Парки, лавочки поміж алей,
Аромати чудові весною
І суцвіття прекрасних лілей.
Дискотека , подруги, вино.
Закружляла у цьому похмілі.
Слова мами забулись давно,
Не гуляти уже на весіллі.
Знову думи в її голові,
Що тепер я казатиму мамі,
Як приїду в село до сімї,
Перервав той портрет , що у рамі.
Відчувала неспокій та втому,
А на дворі пянила весна,
Поверталася дочка додму,
Поверталася вже не одна.
Та матуся дверей не відкрила.
Гордість взяла над нею верхи .
Вона кляла, а згодом сварила
Й наказала від неї піти.
Подивилася раптом навколо,
Як надворі буяла весна.
Поїзд, рельси та синь, видноколо,
Скрегіт, ужас і... Знов тишина.
Стоїть жінка сльоза на щоці.
На плечах, почорніла хустина.
Дві троянди у неї в руці.
А в труні найрідніша дитина.
Не кляніть же ви своїх дітей,
Бо прокляття знайдут свою жертву.
Хай же буде поменше смертей,
Коли їм не пора ще померти.
| 
у Вас 
0
