Дубовий гай біля лікарні.
Дуби в пожухлому вбранні.
Щоденні роздуми немарні,
дні повносонячні і хмарні,
відлуння міста вдалині – усе це в пам'яті. Не знаю –
на день? На два? На довгий час?
Але щодня, щодня блукаю
і несуєтно помічаю
те, що раніш не помічав. Старих дерев святкові будні,
крикливих сойок втіхи шлюбні,
химерні березня дари,
тривожну тишу пополудні
і ледь відчутний дух кори. Ще так не думалось ніколи,
надія знову молода.
Щось діється в мені й довкола,
і все нікчемне, дріб'язкове
стікає стрімко, як вода. Ну як ти влежиш у палаті,
коли вітри кричать затяті
і гук пташиний долина? Стою в казенному халаті
в гаю дубовім, як на святі.
Весна, кажу собі, весна!
| 
у Вас 
0
